Обдарованість як норма дитячого розвитку

Сьогодні за умов відсутності єдиних інтеграційних проектів, які передбачають розвивальний та оздоровчий підхід до сучасної дитини, виникла парадоксальна ситуація: зростає кількість психологів та підвищується освітній рівень педагогів, відкриваються нові установи, що опікуються проблемами дітей, а рівень психологічного благополуччя української дитини продовжує неухильно падати.

Обдарованість як норма дитячого розвитку

Сьогодні за умов відсутності єдиних інтеграційних проектів, які передбачають розвивальний та оздоровчий підхід до сучасної дитини, виникла парадоксальна ситуація: зростає кількість психологів та підвищується освітній рівень педагогів, відкриваються нові установи, що опікуються проблемами дітей, а рівень психологічного благополуччя української дитини продовжує неухильно падати.

Штучні« вундеркінди»

Програми навчання та виховання і нині залишаються зорієнтованими переважно на розвиток інтелектуальної сфери особистості, а емоційна і тілесна сфери не отримують достатнього розвитку, як у дитинстві, так і на пізніших етапах онтогенезу.
Отже, сьогодні спостерігається глибокий розрив між емоційним та інтелектуальним розвитком дитини, неузгодженість фізичних, психічних, етичних та культурних аспектів освітнього процесу.
Це певною мірою стосується і виховання обдарованих дітей.
Наведемо показовий приклад.
Одна матуся з гордістю заявила про геніальність сина, наголошуючи на тому, що він рахує до мільйона! Виявилося, що хлопчик дійсно може назвати числа до мільйона у прямій і оберненій послідовності… Але, на превеликий жаль, цей самий «математик» не зміг скласти три яблука і чотири груші та порахувати, скільки ж усього фруктів у кошику. До того ж цей хлопчик ніколи не був у метро, цирку, театрі, не знає, як відрізнити клиновий листок від дубового…
На жаль,часто буває, що батьки власноруч формують у дитини так звані « відчужені знання», які гальмують пізнання нею навколишнього світу, а від так і розвиток дитини. У такій ситуації часто опиняються діти, яких починають занадто рано вчити читати, примушуючи демонструвати свої « незвичайні» здібності дорослим. Читання для них є суто механічним процесом, навичкою, яка ніяк не пов’язана ні з власним бажанням дитини, ні з любов’ю до книги, ні з внутрішніми інтересом.
Досягнення в оволодінні конкретним знаннями та вміннями ( знати цифри, читати, тощо) не дає жодних переваг у розумовому розвитку та у засвоєнні шкільної програми у майбутньому, адже всі ці знання і вміння є суто формальними, нав’язаними ззовні поза внутрішнім бажанням, яке зазвичай ще не виникає у дитини у молодшому дошкільному віці. При цьому дитина не може почуватися вільною і активною, бути автором своїх фантазій, переживань, здійснювати вибір.
« Ранній розвиток», що останнім часом набув популярності серед більшості молодих батьків, коли дітей вчать майже «з колиски» запам’ятовувати літери чи цифри, замість прискорення розумового розвитку дітей призводить до підвищення психологічної напруженості, виникнення дитячих страхів та занепокоєння, блокуючи прояви творчості у різних видах дитячої діяльності.


Обдарованість- системна якість психіки

Обдарованість дитини як системна якість характеризує психіку дитини в цілому. При цьому слід наголосити, що саме особистість та її ціннісні орієнтири ведуть за собою розвиток тієї чи тієї грані обдарування та визначають,як саме буде реалізовано її потенціал.
На думку відомого фахівця,доктора психологічних наук,професора Діани Богоявленської,саме обдарованість забезпечує прогрес та найвищі досягнення психіки. І саме тому обдарованість є метою психічного розвитку.
У такому широкому сенсі обдарованість- це певна норма розвитку дитини, яка сприймає навколишній світ як активний і допитливий дослідник- експериментатор: не боїться щось зробити уперше,бо ще не знає,що раніше це вважалося неможливим. Досягнення,які демонструє дитина з раннього віку, вражають дорослих не стільки результатом скільки самим фактом їх різноманітних проявів.
Часто буденне,емоційно знебарвлене,нетворче середовище,в якому перебуває дитина з раннього віці,гальмує розвиток її талантів. Дитина потребує підтримки дорослих. Дитяча кмітливість, ясність роздумів,образність мовлення,спостережливість, свіжість почуттів відкривають для неї світ з нового,непізнаного боку, де будь-які абстрактні речі набувають реальної форми,а яскраві конкретні предмети у рольовій грі дитини перевтілюються на казкові.
Обдарованість насправді не є набором постійних унікальних якостей. Це- потенція,здатність людини від народження до старості відчувати незвичайне,робити відкриття,переривати неперервність спокійної течії життя.


Причини труднощів,з якими обдаровані діти стикаються у майбутньому

Основними причинами труднощів,з якими обдаровані діти стикаються у майбутньому,є:

  • Недостатній розвиток вольової сфери,що призводить до проблем саморегуляції;
  • Підвищена вимогливість до себе та невміння пережити невдачу ;
  • Дефіцит емоційного балансу;
  • Проблеми у спілкуванні з ровесниками.

Проблема саморегуляції – невміння дитини довільно керувати власною діяльністю та поведінкою. Багато обдарованих дітей зазнають значних труднощів під час нецікавої, рутинної роботи. Але ж будь-яка діяльність передбачає, окрім творчої операційну складову, яка потребує методичного та послідовного виконання тих чи тих механічних дій. Для самовпевнених дітей, налаштованих на успіх, така одноманітна робота, що не передбачає боротьби за лідерство сприймається як згаяний час. Ці діти зазнають розчарувань, болісно реагуючи на поразку.
У дітей, яких називають обдарованими, поруч з досвідом успіху – яскраво виражено невміння пережити невдачу. Підвищені вимоги до обдарованих дітей, гіпертрофований дух лідерства, що панує й сім’ї, призводить до того, що такі діти власні досягнення оцінюють за дорослими мірками. Націлені на безумовний успіх, вони, посідаючи у колективні діяльності будь-яке інше місце, крім першого, сприймають його як поразку, а себе – як невдаха.
Інша проблема – нестача емоційного балансу. Часом нетерплячі та поривчасті такі діти дуже вразливі та чутливі до вербальних і невербальних сигналів з боку оточення.

Підвищена чутливість провокує конфлікти, порушує стосунки з людьми. Усе це відбувається на уявленій дитині про себе, свої можливості, загальній системі Я – концепції.
Головним механізмом захисту дитини часто є почуття гумору, здатність побачити смішне у неоковирній і болючій ситуації. Сміх часом приховує велику образу і дитина сміється, щоб не заплакати. На жаль, такі вміння діти демонструють радше як виняток, а не як правило. А у більшості випадків – болісно страждають від дефіциту емоційного балансу.
Яскраво вираженою є проблема спілкування з однолітками, а саме : невміння побудувати партнерські, близькі, довірливі стосунки, зав’язати дружбу, підтримувати її.
Часто у обдарованих дітей формуються неактивне само сприймання , або так звана «манія величі і зірковості». Причиною такого явища зазвичай є поведінка дорослих, які постійно загострюють увагу на досягненнях чи талантах дитини. З іншого боку, така поведінка дорослих породжує роздратованість і ревнощі однолітків, віддаляючи дитину від такого важливого для неї спілкування з ровесниками, яке не може замінити жодне інше. Іноді це призводить до конфліктів, а іноді завершається частковою або майже повною ізоляцією у колективі ровесників обдарованої дитини, яка, по суті, у такій прикрій ситуації не може бути щасливою.


Серед поширених причин конфліктів з однолітками є :

  • Невміння обдарованої дитини слухати інших;
  • Бажання домінувати, брати на себе роль організатора спільних ігор, демонструвати власні знання, уміння, значимість;
  • Прагнення будь-якою ціною сконцентрувати увагу дорослих на собі;
  • Непримиримість відносно менш успішних дітей, зневага, нетолерантність;
  • Звичка виправляти інших

Зазначимо, що особливо деформує особистісний розвиток дитини, свідоме чи мимовільне потурання дорослих зневажливому ставлення до інших, «не таких», як вона.
Окремою причиною проблем у спілкуванні є недостатній розвиток ігрової діяльності, невміння домовлятися про розподіл ролей,дотримуватися правил, черговості, поступатися тощо. А оскільки ігрова діяльність є важливою школою соціальних відносин, дитина не набаває потрібного соціального досвіду, що призводить до особистісних проблем у майбутньому.
Як наслідок, дитина зосереджується на спілкуванні з дорослими, де вона завжди отримує позитивну оцінки, розуміння та стимуляцію, але не навчається спілкуванню з ровесниками, яке дало б їй змогу, отримуючи критичну оцінку, переорієнтувати певні стратегії поведінки, навчитися контролю за емоційними проявами, забезпечити поступ особистісного зростання.
Проблеми у спілкуванні з дітьми можуть бути пов’язані і з тим, що обдарована дитина часто виявляється молодшою за віком порівняно з іншими членами колективу. А отже, старші діти випереджають її у фізичному розвитку, і їй важко стати лідером у такому товаристві .
Переживання з приводу своєї фізичної недосконалості невизнаності у колективі однолітків може призводити до формування низької загальної самооцінки на фоні високої – вузький сфері.
З метою системного підходу до подолання проблем, які виникають у дітей, зарахованих до «лав обдарованих», слід звернутися до такого об’ємного питання як емоційний потенціал дитини. Високий рівень інтелектуального розвитку не лише не визначає успішного навчання дитини у школі, а й не впливає на загальний рівень задоволення власним життям, своїм місцем у просторі соціальних стосунків, відчуття гармонії зі світом.
З огляду на цю проблему розвитку емоційного інтелекту, не менш важливого питання обдарованості дитини виділяють п’ять

основних складових, які охоплюють як особистісні так і міжособистісні якості:

  •  адекватне уявлення про власні емоції та почуття у певних життєвих ситуаціях;
  • здатність управляти власним настроєм;
  • здатність до само мотивації;
  • емпатію;
  • уміння спілкуватися.

Отже батькам та вихователям слід плекати два крила обдарованості: емоційність та інтелект, лише їх природне поєднання може призвести до гармонії дитини зі світом.